додати запис
в каталог
Статті

Голодомор 1932-1933

27-11-2015

ГОЛОДОМОР - трагедія Українського народу


Введення
Ми звикли говорити про голодомор у хронологічних межах 1932—1933 рр. Однак хронологія голоду на Україні більш складна. Цю трагедію для України можна було вже передбачити в 1925 році, коли XIV з'їзд більшовицької партії взяв курс на індустріалізацію. Почнемо з того, що ж таке голодомор?

Голодомор 1932-1933 рр.— навмисно організована шляхом штучного голоду, масова загибель українців. Дослідженнями було доведено, що Голодомор відповідає загальноприйнятому визначенню геноциду.

Механізм голодомору

"Спосіб, за допомогою якого
людей нищили, був найжахливішим
з досі відомих" — Ален Безансон.

 

Читайте також: Гайдамаки. Розбійники чи лицарі?

 

 

Неврожайність  причина голодомору?

Зменшення врожайності практично завжди призводить до деякого («пропорційного») погіршення умов харчування населення, практично всі дослідники визнають, що в умовах України голод такого масштабу міг бути і був організований лише штучно і навмисно.
Відповідно до результатів різних досліджень, для досягнення бажаної мети — покарання голодом — організаторами Голодомору було використано за таким механізмом:

• В рік неврожаю зернових культур плани хлібозаготівлі були значно підвищені;

• Під прикриттям посиленої кампанії хлібозаготівлі було запроваджено «свідомо здійснювану конфіскацію продовольства» через запровадження натурального штрафування (м'ясом, картоплею та іншими продовольчими продуктами) за невиконання планів хлібозаготівлі.

• Селянам України та Кубані радянський уряд свідомо і планомірно не давав можливості виїхати з територій уражених голодом.

Голодомор 1932-1933 рр. – вважається геноцид українського народу.

«В 1933 році їли люди Лободу.
Пухли люди з голоду.
Помирали на ходу.»

Читайте також:Право на Запорозькій Січі та Гетьманщині

 

Голодомор-ГЕНОЦИД!

Чи дійсно можна назвати голодомор 1932-1933 років в Україні - геноцидом українського народу? Якщо ні, то що ж це було? Коли вимирали цілими сім’ями, селами. Чим можна назвати смерть, яка за рік забрала від 7-12 млн. українців?
Я думаю, ми всі разом погодимось, що це був геноцид українського народу. І ми зобов’язані шанувати пам'ять про невинних загиблих.

«Це були цілеспрямовані дії з метою знищення окремих груп населення, чи цілих народів за расовими, національними або релігійними мотивами.» Більше 90% померлих від голодомору були за національністю українцями. Адже, мільйони сімей та родин загинуло, зникли тисячі українських сіл (племен).
Коли дослідники говорять про голодомор 1932-1933 рр., мається на увазі період з квітня 1932 по листопад 1933 рр. Саме за ці 17 місяців, тобто, приблизно за 500 днів, в Україні загинули мільйони людей. Пік голодомору прийшовся на весну 1933 року. В Україні тоді від голоду вмирало 17 людей щохвилини, 1000 - щогодини, майже 25 тисяч - щодня...

Найбільш постраждали від голоду Полтавська, Сумська, Харківська, Черкаська, Київська, Житомирська. На них припадає 52,8% загиблих.
Фактично, голод охопив весь Центр, Південь, Північ та Схід сучасної України. В таких же масштабах голод спостерігався у тих районах Кубані, Північного Кавказу та Поволжя, де жили українці.
Дослідники називають різні цифри загиблих під час голодомору: 5, 7, 9 та 10 мільйонів. Але, в будь-якому випадку, мова йде про МІЛЬОЙНИ безневинних жертв. З урахуванням непрямих жертв, за приблизними підрахунками, голодомор забрав життя 14 мільйонів людей.
Причиною голодомору стала ПОЛІТИКА, політика сталінського режиму щодо українців, як нації і, зокрема, щодо селян, як класу. Головною метою організації штучного голоду був підрив соціальної бази опору українців проти комуністичної влади та забезпечення тотального контролю з боку держави за всіма верствами населення.

24 листопада, в День пам’яті жертв Голодомору, Президент скликав кожного українця запалити свічку в пам'ять загиблим. В 1932-1933 роках ХХ століття в Україні від голодної смерті загинуло приблизно 10 млн. чоловік. Давайте запалимо хоч 10 млн. свічок, яких потребує від нас історія і наша пам'ять, однак чи набереться така кількість в Україні?

Я вважаю, що набереться, але не на кожному підвіконні буде горіти свічка в пам'ять, бо Україна розділилась на тих, хто бажає пам'ятати, і на тих, хто пам'ятає, але не хотів би пам'ятати. «Сумно, що світове співтовариство не знає усього з подій 1932-1933 років, але ще більш прикро, що сама нація не хоче про це знати». Кількість запалених свічок буде свідчити про розуміння суспільством важливості поваги своєї історії. Можливо зараз їх буде обмаль, але крок за кроком ми наблизимося до того моменту, коли зможемо шанувати не тільки загиблих під час Голодомору, але й зможемо співчувати іншим народам в їхніх трагедіях.

В місті Запоріжжя памятають жертв Голодомору.
«На території Запорізької області було 3 голодомори: два в 30-і роки й один - після війни. І люди повинні знати правду про це. Голодомор мав для нашої історії величезне значення, тому в Запорізькій області заходи, присвячені до 75-річчю голодомору в Україні, не будуть однохвилинной одноразовою акцією». За словами мерії, на сьогоднішній день у Запорізькій області видано 3 книги пам'яті жертв голодомору, проведений ряд заходів, присвячених до його 75-річчю, вирішується питання про установу пам’ятника жертвам голодомору в місті Запоріжжя. І то, що студенти вищих закладів та інші мешканці міста Запоріжжя, 24 листопада вийшли на площу і прямували проспектом до пам’ятника невинним загиблим—це вже крок, крок до того, що нам, українцям не все одно на свою історію, на ті трагічні події, які відбувались на територіях України, ми мабуть уявити не можемо, як було складно, як було тяжко тоді жити.

Розповідь хлопчика,
що пережив події того часу

У 1933 році мені було вісім років. Я вчився у другому класі Олексіївської початкової школи Гребінківського району. Виходив з дому до школи голодний, на уроках думав про їжу, повертався додому голодний і лягав спати голодним. Уві сні мені виділися пиріжки з сиром, пишні пухкі паляниці, галушки... На два роки старша від мене сестра Настуня, теж школярка, була міцніша й витриваліша, їй не менше допікав голод, але вона мовчала. А я, поникавши надворі, скімлив: "Мамо, їсти!"

- А щоб вас! - сердилася мати. - Боже мій милий, ну що мені робити? Хоч на вішальницю йди! Завтра ще раз сходжу у Шрамківку, на базар, може, щось виміняю...

У школі раз на день нам давали по тарілці горохового супу, рідкого, нічим не засмаженого. На дні тарілки плавало три-чотири горошини. Сьорбаючи той суп, я бачив себе у тарілці, мов у дзеркалі.
Важко вчитися на голодний шлунок. Та попереду було ще страшніше - насувався великий голод зими 1933 року. В селі почали пухнути від голоду дорослі й діти. То тут, то там на вулицях нашого села ми натикалися на приметені снігом трупи односельців. Їх підбирали на сани і везли на цвинтар, де ховали всіх в одній ямі, без трун.

А тим часом селом снували так звані "буксирні бригади" з числа радянських активістів. "Буксирники" заходили в хати і вимітали у кожного селянина все до зернини, як казали вони, "для робітничого класу", "для побудови у нашій країні соціалізму".

Тоді ми не могли збагнути причини лиха, що коїлося на нашій землі. І лише тепер, через 70 років, тримаючи в руках архівні документи, можна з певністю сказати: все те відбувалося не спонтанно, не випадково. У тодішній країні здійснювалася чітка і продумана система знищення українського селянства.

7 серпня 1932 року сталінське оточення прийняло Закон про охорону соціалістичної власності, написаний особисто Сталіним. За крадіжку колгоспного майна вводилися суворі судові покарання, в тому числі і найвища міра - розстріл з конфіскацією майна. Народ назвав той звірячий акт "законом про п'ять колосків".

Доказ геноциду в Україні

Про те, як він діяв, видно зі сторінок гадяцької районної газети "Будівник комунізму" за 1933 рік. Так, у номері за 12 липня вміщено замітку "Заклятого ворога - до розстрілу!" з підзаголовком: "Колгоспники вітають вирок суду". В замітці повідомляється про те, що мешканець села Мартинівки І.Ю.Дуля зібрав на колгоспній ниві 4,5 кілограма колосків. Розглянувши цю справу, виїзна сесія Харківського обласного суду за законом від 7 серпня 1932 року засудила "одвічного ворога всіх трудящих" І.Ю.Дулю до розстрілу.

В номері за 18 липня 1933 року ця ж газета повідомляє про аналогічний факт, що трапився у селі Рашівка: "Брати Кирило та Сергій Богомоли впіймалися з нарізаними колосками. Злодіїв Богомолів засуджено до розстрілу".

Яка ж причина голодомору? Може, не було в державі зерна? Та було воно! Адже і в 1932, і в 1933 роках СРСР продав за кордон близько 2-х мільйонів тонн зерна.
Однак зерно із зібраних на стерні колосків люди здавали в колгоспні комори, бо боялися знищення. А самі масово гинули від голоду.

Про голодомор в Україні в 1933 році заговорив увесь цивілізований світ. Та чим гучніше лунали ті голоси, тим рішучішими були офіційні заперечення керівників СРСР і радянської преси. Ось одне з них: "Заявление о голодной смерти миллионов советских граждан на Волыне, Украине и Северном Кавказе является вульгарной клеветой, грязным наветом, который сварганили в редакции "Рейхпост", чтобы переключить внимание своих рабочих с их собственного тяжелого и безнадежного положения на проблемы голода в СССР".
Прагнучи врятувати від голодної смерті українську людність, українці й неукраїнці інших країн світу збирали продукти. Та СРСР "навідріз" відмовлявся від тієї допомоги.

Читайте також:Старі боги українців. Куди подівся Перун?

 

Наслідки голодомору 1932-1933 років.

Про те, що на селі відбувається щось страхітливе, знали всі. Біженці заповнювали міста і вмирали сотнями просто на вулицях. Інформація про голод проникала й за кордон. Намагаючись врятувати від голодної смерті дітей, селяни везли їх до міст і залишали в установах, лікарнях, просто на вулицях. Лавина голодних смертей наростала з місяця в місяць, аж до початку літа. Така інформація ретельно приховувалася від народу. Сталін говорив про успіхи міжз’їздівського періоду, з підкресленим натиском відзначав, у контексті з цифрами про зростання національного доходу і промислової продукції. Включення до традиційного переліку успіхів нового елемента – даних про зростання населення – мало на меті покласти край різного роду чутки у країні і за кордоном про величезні втрати людей від голоду.
Те, що відбулося на Україні у 1933 р., не знайшло адекватного висвітлення в архівних джерелах. Причина в тому, що генсек наказав ставитися до голодомору як до неіснуючого явища. Особливо дивне враження справляють стенографічні звіти пленумів і протоколи політбюро ЦК КП(б)У часів голодомору. В них відображено відчайдушну боротьбу з окремими конкретними проявами голоду, але не згадується саме слово «голод».
Заборона на це слово не викликалася, зрозуміло, побоюваннями за просочуван¬ня негативної інформації. Сталін насправді не бажав обговорення проблеми голоду. Воно означало б визнання факту економічної ката¬строфи, в яку потрапила країна внаслідок авантюристичної політики «наступу соціалізму по всьому фронту». Більше того, воно означало б дозвіл оцінювати рішення, негласно прийняті на найвищому рівні з метою виходу з катастрофи. А саме ці рішення й призвели до голодомору.

Читайте також: Операція "Вісла"

 

 

Скільки загинуло під час голодомору?

Кількість полеглих від терору голодом — це розрахункова величина. Вона встановлюється як перевищення над нормальною смертністю населення в місцевості, охопленій голодом. У 1990 році з’явився розрахунок жертв голодомору в Україні, вперше побудований на аналізі даних демографічної статистики. З ним співіснують інші версії, позбавлені статистичної основи, але привабливіші завищеними кількісними параметрами для тих, хто надто емоційно ставиться до минулого. Та історичні міфи небезпечні, бо здатні посіяти недовіру до очевидних явищ, навіть таких, як український голодомор.

Перша кількісна оцінка полеглих від голоду з’явилася у зарубіжній пресі в серпні 1933 року. Тоді газета «Нью-Йорк геральд трибюн» опублікувала матеріал Ральфа Барнса, в якому фігурувала неправдоподібна для західної громадськості цифра: один мільйон смертей від голоду. Конкуруюча з нею газета «Нью-Йорк таймс» примусила Дюранті прокоментувати інформацію. Той змушений був підтвердити факт голоду. З його замітки випливало (хоч прямо про це не говорилося), що кількість загиблих становить не менше 2 млн. чоловік. Через день в цій же газеті з’явилося повідомлення Фредеріка Берчелла, де називалася нова цифра — 4 млн. чоловік.

Перейдемо тепер до розгляду того, що може запропонувати демографічна статистика.
Населення УРСР за переписом 1937 року складало 28 388 тис., за переписом 1926 року — 28 926 тис. осіб. За 10 років воно скоротилося на 538 тис.

Взявши за основу опубліковані таблиці смертності 1925—1926 рр., Сергій Максудов підрахував, що недооблік дитячої смертності становив у 1933 році не менше 150 тис. чоловік. Відповідно такий же недооблік спостерігався при оцінці народжуваності. Тому цифру народжень слід було скоригувати до 621 тис. чоловік.

Однак, якщо заходить мова про загибель людей від голоду в Україні у 1933 році, слід називати тільки одну цифру — 3 238 тис. чоловік. Або, беручи до уваги неточність статистики, цифри в діапазоні від 3 до 3,5 млн. чоловік.

Капля Іван Сергійович, 1923 р. н.

«Я, Капля Іван Сергійович, народився 1923 року в с. Синьооківка Золотоніського повіту Полтавської губернії, де й проживав під час голодомору. Сімейний стан: Дружина – Капля Катерина Василівна, донька, троє внуків, один правнук. Було мені тоді 10 років, як нашу сім'ю (дід, баба, батько, матір, та ще троє братів) застав той страшний голод. Починалось все зі створення у селі колгоспу в 1929 р. Його головою був Бурган, приїжджий, уповноважений з району, - і пощади не давав нікому. Пам'ятаю, що членом правління був ще Тесла Микита. Звичайно, вимагали записуватись у члени колгоспу. І, що цікаво, роздавали вже готові бланки, де замість тебе написано:

„Я, Прізвище Імя Побатькові, прошу зачислити себе членом колгоспу." Грамотний ти чи ні - лише підписуйся, і завтра вже - на роботу! То ж мої батьки відразу записались в той колгосп. Де ж ти дінешся - революція змусила!

Під кінець колективізації, що припало на 1933 рік, норми хлібоздачі особливо стали відчутними. Врожаю, звичайно ж, людям вистачило б, але забрали все: зібрали хліб, зсипали, підкотили машини і... не лишилось нічого. Позбавили зібраного врожаю і одноосібників - вони були багатші за інших і не хотіли вступати до колгоспу. А в якому значенні „багатші"? Та мали плуг, борону та латані штани! А їх - в Сибір, на північ. Щодо розкуркулення, то це робили “активісти” - свої ж люди на селі. Забирали майно, хати, потім роздавали, або й самі в них жили. Вони ходили по хатах, забирали все, що вродило; останнє кіло жита... Пам'ятаю, зайшли до однієї жіночки і не залишили навіть вузлик з їжею, що був схований у колисці з дитиною.

А в колгоспі страшна була праця. Вдень жали, вночі мололи. Батько носить, мати в'яже; за роботу дадуть хліба черствого з відходів, який несуть додому. Раз на день варили в полі баланду з макухи. Та й то, не їли батьки, а несли з поля дітям. Працювали за трудодні - 12 копійок та 200 грам хліба. Грошей в руках ніколи не тримали - вони відразу ж в кінці року перераховувались державі як податки (головне - за землю, скотину). Та ще й доплачувати мали: візьмеш молока (щасливий, коли є корова), чи ягід, чи фруктів яких (як-от, груш - дичок), понесеш на базар, віддаси за копійки, та й сплатиш свій борг державі. А як ні - залишишся без корови, без нічого...

Податки тоді були страшні. Навіть порося не мав права ніхто різати без відома: маєш зареєструвати, здати шкіру. От як утаїш, у сінях чи в сараї, заріжеш - то й виживеш. М’ясо, молоко, яйця, телятко навіть маєш здавати. І виходить, що рік пропрацюєш, і даремно. Так і залишались люди без нічого. Голодувати.

Головне ж, що рятувало нашу сім'ю, - корова. Вип'ємо по скляночці молока, то вже й є щось. А так, у берег ходили, рвали і варили рогіз. А він же варений - страшний. Тягнеться, як резина, що й не підчепити. Пам'ятаю, братик мій узявся варити ту рогозу у чавуні. Вона кипіла, кипіла; та він узяв ложку - тягне, а вона падає. То він зі злості чавун той - ногою! Сил вже не вистачало.

Збирали на їжу і зелень, бур'янець, а особливо – “калачі” (з них і зернятка їли). Рятувалися шпичаками від очерету. Їли й картоплю гнилу та вонючу, цукрові буряки. Здирали на жорна якесь зерно, товкли в ступах, та й вкидали жменьку у воду - аби тільки навар був. Не залишалось у дворах ні котів, ні собак. Навіть конину їли; а от корову, як не страшно було годувати, але тримали. Пристосувались люди ловити і горобців з допомогою клуні. Спіймав, вкинув у чавун з гарячою водою - пір'я облізло; далі - ножиком „чирк", викинув кишки, і готове тобі м'ясо. Пам'ятаю, як врятував нас від голоду батько. Цілий місяць їздив він, у Херсоні був, - думали, що й в живих вже нема. А він повернувся, привіз величезну хлібину та 200 кг борошна. Вижили.

Їли коли і як доведеться - чи тричі на день чи й зовсім не їли. Але -обов'язково разом, всією сім'єю, з однієї миски. Хто скільки встиг схопити - стільки й з'їв. Та страшний був тоді не лише голод. Ходила епідемія тифу. Від цієї то хвороби вимерли коти всі поголовно, й людей багато. В моєму роду така доля спіткала дядька й бабу Катерину, від голоду - нікому не прийшлося. Від тифу того всередині тіла все палало; й та температура просто - таки здавлювала. Так продовжувалось з тиждень; якщо витримаєш - виживеш. Пам'ятаю, батько й матір з тифом у лікарні, дід і баба, брати мої - хворі; а я, ледь піднявшись після хвороби, - на вулицю. Висмикнув кулик сіна, топірцем посік, попарив - та й нагодував корову. Літрів 4 потому давала. Як не було чим корову годувати, то й хату розкривав - бо ж із сіна. Намішаю з теплою водою - то й було що дати. Без корови, землі вижити було практично тоді неможливо, то ж і помирали люди особливо в містах, а допомоги від держави - ніякої.

Ходили навіть слухи про канібалізм, але конкретно про це я не чув і не бачив.

Маю сказати й про долю красивої церкви, що була в нашому селі (а воно мало приблизно 300 дворів). Любили люди церкву, ходили туди, а 28 квітня, на Пречисту, святкували Храм. З'їжджалися кіньми, возами звідусіль. А в 1933 – у не було свята... Пуста стояла наша церква - ніхто в ній не правив. Колективізація... Ікони порозтягувані, а приміщення - для зберігання зерна колгоспного. Щодо освіти, то була на селі чотирирічна школа (з 1933, чи ще й раніше). Пішов я у перший клас у 1934 (бо в 1933 - му хворів тифом). З четвертого до сьомого класу навчався в іншій школі. І, закінчивши таким чином 7 класів, вступив у агрономічну школу в хуторі Кулічевське, де провчився рік. Щодо життя в початковій школі, то діти ходили туди голодні й холодні. Нікого там не годували. Та ще й зима давила страшними морозами та снігами, що не можна було й з хати вилізти. Сидить, бувало, мати вдома, щоб дитина в школу сходила - бо ж одягу на всіх теплого не вистачало. Робили його з шерсті овець, коноплі: сіяли, мочили, пряли на полотно. І з того шили. Пам'ятаю, і торбина з книжками була полотняна, цупка. А до школи йти - 5 км. От виходив я на бугорок якийсь, сідав на торбину ту, і - вниз!
Ще із шкільних років згадую таку історію. Вчився я за умов великого контролю і несвободи. І ніхто не мав права сказати слова всупереч того, що тобі скажуть робити. Мовчи і люби вождя.
І от почув я якось від одного свинаря, що мав за корову сплатити податок, такого вірша:

„Ні корови, ні свині –
Тільки Сталін на стіні.
Він указує рукою
Куди їхать за мукою".

Так я той віршик і розказав у школі, що й почула учителька. На щастя, вона передала це моєму батькові, а не комусь вище!.. Інакше, попало б не мені (а мав я тоді велику взбучку), а батьку - на другу ніч забрала, би міліція, і - в Сибір. Страшні були часи.
Всі мали жити і мовчати. Жити в страшенному гніті. Жити? - Ні, виживати! І нехай діти наші не відчують і не побачуть того, що ми пережили!”

 


Читайте більше на львівському порталі Львівська Афіша

« До списку статей


Увага! Коментарі модеруються до того, як вони будуть опубліковані на сайті.
Ми не гарантуємо термінів розгляду ваших коментарів. Ваш коментар може бути не розміщено, якщо він не відповідає вимогам сайту.

Автор:


Відгук:




У Львові

Прогноз погоди у Львові на 5 днів Курсы наличного обмена на сегодня


Фотогалерея «Львів старовинний»

Афіша кінотеатрів
IMAX

Афіша театрів
Львівський Національний Академічний театр опери та балету ім. Соломії Крушельницької
Львівський драматичний театр ім. Лесі Українки
Перший український театр для дітей та юнацтва
Театр ім. Марії Заньковецької - велика сцена
Театр ім. Марії Заньковецької - камерна сцена

Останні записи в блогах
« 1/5 »

Читати всі записи »

Афіша
Мій обліковий запис
Логін (e-mail):
Пароль:
Забули пароль?

Не зареєстровані на сайті? Реєструйтесь і отримайте безкоштовну скриньку ВашеІм’я@lvivposter.com!

Також ви можете увійти за допомогою облікового запису іншої системи (виберіть сервіс, на якому розміщений ваш існуючий e-mail):

Соціальні сервіси

Поділіться корисною інформацією з друзями! Додайте цю сторінку в закладки або у вашу улюблену соціальну мережу:

Класс!

 

Продвижение сайта - WWA

створено "літом" :), 2010 року
© 2010-2013 Львівська афіша
Всі права захищені. При використанні матеріалів зворотня ссилка обов'язкова.