додати запис
в каталог
Статті

Краєвид у творчості художників Галичини: від романтизму до сюрреалізму

01-12-2011

Краєвид у творчості художників Галичини завжди займав одне з вагомих місць. Відображаючи різнобічне освоєння людиною навколишнього світу, мистецтво пейзажу завжди несло у собі важливу світоглядну складову.  Ще давньоукраїнський іконопис ХІV –– ХVІ ст., спадщина якого здебільшого представлена галицькою іконою, подає перші зразки зародження умовного пейзажного стафажу, який поступово еволюціонує у зображення із перспективою та наповнюється окремими деталями природи. Вводячи у живописні композиції ХVІІІ ст. елементи пейзажу як реального середовища, митці вкладають в них власне осмислення краєвиду як принципово важливої частини  змістового  та духовного вирішення твору.

         У 1830-х–1840-х роках, що стали переломними для українського мистецтва, в цілому, й у Галичині, зокрема,  пейзажний живопис  набуває самостійної вартості. Зародження та становлення пейзажу як осібного жанру припало на епоху романтизму.  В історії багатьох європейських національних художніх культур період романтизму постає як надзвичайно важливий етап їх розвитку і самореалізації. Передумовами виникнення романтизму стали глибокі соціальні зміни та гострі конфлікти епохи. Він ознаменувався багатогранними пошуками, які були покликані розв’язувати складні філософсько-світоглядні проблеми. Завдяки масштабності свого проникнення у різні сфери суспільного і культурного життя, романтизм протягом кількох десятиліть визначав найважливіші риси художньої еволюції.У світлі нових вимог часу в пейзажі відобразився внутрішній душевний стан художника, втілились його світоглядні та філософські переконання.          

             художник Музика Зображення міського краєвиду, хоча і відповідали  академічним правилам топографічного рисунку, несли в собі типові ознаки світської міської культури. Побут мешканців міста, їх вишукані манери та зовнішній антураж, наче фрагменти світських історій, застигали на перших планах міських видів Львова, Жовкви, Івано-Франківська (тоді - Станіславова), інших міст Галичини.

         

 

Першими галицькими пейзажистами були австрійські театральні декоратори, випускники Віденської академії мистецтв –– Антоній Лянге, Ференц Енгерт, Август Гаттон й Ксаверій Кромбах, які заснували львівську ведуту. Згодом на зміну панорамним міським краєвидам виникли ідилічні краєвиди з видами замків у авторстві Івана-Петра Лучинського та Теодора Яхемовича, які були виразниками культури аристократії.     

Романтичний сентимент суспільства до ідилічного пейзажу набув особливої форми у кінці 19 ст., коли художники почали малювати  зруйновані замки, закинуті млини, небагато-планові затишні ландшафти з озерами та гірськими струмками. Такі пейзажі в авторстві Юліана Цеглінського, Тита Романчука, Зигмунта Сидоровича, Марцелія Гарасимовиа, Олекси Скрутка налаштовували до поетичних роздумів глядача та виявляли світогляд інтелектуальної еліти, що починала формуватися наприкінці ХІХ ст..

          художник Івасюк

Естетика реалізму, що міцно закріпилась у мистецтві Галичини наприкінці ХІХ ст. надала краєвидові чіткої форми  історичного документу. Серед популярних мотивів у творах львівських художників Зеновія  Веселовського, Зігмунта Розвадовського, та ін. були міські архітектурні пейзажі  з відомими пам’ятками давніх будівничих. Така увага до історичних пам’яток була своєрідною реакцією суспільства на агресивний наступ промислової культури на сферу мистецтва. Немалу роль в еволюції образу природи того часу відіграла також неоромантична ідея звеличення  «творчих сил сільського люду». Це дало поштовх до максимально точного віддзеркалення особливостей ландшафту. Художники  Юліан Панькевич, Антон Манастирський відображали у своїх ранніх творах самобутній характер етнічної культури галицьких українців,  велич мальовничих закутків місцевої природи.

           

Великого поширення у перші роки ХХ століття набув «пленер» (малювання пейзажу на природі), що вже було елементом епохи модернізму. Позбавлений академічної патини висвітлений колорит у картинах Мечислава Пйотровського, Романа Братковського, динамічна малярська мова у пейзажах Івана Труша, Миколи Івасюка та Станіслава Гопека  були надбанням «барбізонської школи», що успадкувалася студентами-галичанами через посередництво мистецьких академій Кракова та Мюнхена. Вільний вибір  композиції та акцент на правдивому відтворенні станів природи стали передумовою творення емоційного образу природи.

художник Подушко

На зламі ХІХ – ХХ ст. в галицькому пейзажі спостерігалось  виразне співіснування формальних консервативних тенденцій та нових здобутків модерного малярства.

             Початок ХХ-го століття в культурі Галичини характеризує процес національного самовизначення в колах української громадськості. Становлення національного пейзажу із його відтворенням краси українських земель набуло особливого значення. Естетика модерну, що набула поширення у Східній Європі в перші два десятиліття ХХ ст., відіграє роль світоглядного наповнення  пейзажних творів. Основу  художнього змісту складає емоційний образ природи. Художня мова імпресіонізму привносить до краєвиду риси миттєвих вражень та надає особливу роль образним властивостям барви. У своїх шуканнях збірного образу української природи художники Іван Труш, Іван Северин та Модест Сосенко, Олена Кульчицька виїздять малювати мальовничі пейзажі Галичини та Наддніпрянщини, експериментують на  матеріалі краєвидів Західної Європи та Азії.

         

Великий вплив на еволюцію пейзажного малярства того часу мала течія символізму, її символіко-алегорична мова. Державницькі сподівання українців Галичини проектувались у творчості провідних митців в метафоричні  образи “ранку”, “весни”, “пробудження”  тощо. Відтак в краєвидах українських художників  прочитується зусилля трактувати мотив природи в площині яскраво означених символістичних зіставлень. В героїко-наснажених за характером краєвидах Олени Кульчицької, Осипа Куриласа та Олекси Новаківського прочитується метафоричне співставленнях станів природи та духовного світу людини. Їхні пейзажі відображають і суспільну трагедію, і екзистенційну драму. Особлива іконографія модерну, її міфо-поетичний характер, сприяли тому, що краєвид став пристанищем «нової реальності», створеної самим митцем. Так у творах Олени Кульчицької, Зіновія Подушка, Григорія Смольського відчутні умовне спрощення природних мотивів, декоративність кольорових плям та лінеарна стилізація.

художник Северин

Така художня виразність пластичної мови модерну та його емоційні характеристики ще надовго залишались чільними в пейзажному живописі Галичини, згодом співіснуючи із  авангардними пошуками міжвоєнного двадцятиліття. 

        Особливим середовищем, що акумулювало та поширювало ідеї пленерно-імпресіоністичного малярства та експресіонізму в 1920-х рр.,   була Мистецька школа Олекси Новаківського, у якій виховувалась плеяда молодих художників –– М.Мороз, О.Плешкан, С.Луцик, Г.Смольський та ін.  

        Третє десятиліття ХХ століття характеризується періодом активної міграції художніх ідей, що виникли у передових осередках Західної Європи і, передовсім, в артистичній столиці світу  –– Парижі. Студії українських художників у мистецьких навчальних закладах Західної Європи сприяли їхньому знайомству із естетичними платформами експресіонізму, сюрреалізму, конструктивізму та  кубізму, засвоєнню нових форм пластичної мови тощо.

           Естетичні засади авангардних стилів, що наклали свій відбиток на еволюцію галицького пейзажу, в своїй основі руйнували класичну модель пейзажного жанру як такого. У пейзажах адептів цих платформ почав втрачатися  образ реального середовища, натомість з’явився краєвид-знак як образ нового трактування  дійсності.  Пейзажне малярство Романа Турина, Романа Сельського, Омеляна Ліщинського, Дениса-Лева  Іванцева відображає естетику постімпресіонізму, а пленерно-імпресіоністичне малярство Олекси Новаківського та його учнів Святослава Гординського, Іванни Нижник, Михайла Мороза набуває світоглядних та формальних ознак  експресіонізму.

            У цей час набувають особливої  актуальності ідеї  кубізму. Кубістичні композиційні пошуки стають одними із шляхів конструктивного впорядкування   образно-пластичної мови. У творах Ярослави Музики, Миколи Федюка, Івана Кураха ці кубістичні ноти яскраво викристалізувані у трактуванні мотивів урбаністичної культури.

            Як реакція на настрої урбаністичної  естетики в мистецтві Галичини стали відчутними намагання митців “реанімувати” давній образ природи.  «Метафізичний пейзаж», запозичений художниками у традиціях середньовіччя (Михайло Бочук та його послідовники) та ренесансу (Марія Водзіцька), став втіленням “вічної” події, що визначається поза певним часом чи епохою. При творенні «образу позачасовості» в такому краєвиді зникали ознаки наслідування самої природи, а стосунки між предметами ставали умовними.

           Використовуючи інколи спрощені композиції та форми примітиву (неопримітивізм) та  умовно-символістичну мову давньої іконописної традиції (неовізантизм),  Михайло Бойчук, Василь Крижанівський, Денис Іванцев трактували пейзаж як універсальну модель національного світогляду.Такий краєвид був уособленням символічного збірного образу Української землі, з її неповторними та невичерпними ознаками самобутності.

Іншим напрямком у мистецтві Галичини, що пропагував створення нової дійсності в пейзажі, був сюрреалізм. Сюрреалісти вживали для побудови художнього образу предмети з реальної дійсності, проте вносили у пейзаж ірраціональний зміст. У 1930-х рр. цей напрямок, що шукав переживань підсвідомого, називали “надреалізмом”.  Перші твори галицьких сюрреалістів, на зразок західних, виказували іконографію фантастичних морських пейзажів, поетику снів та марень. Вже згодом художники  Роман Сельський, Святослав Гординський та Володимир  Ласовський  намагалися ввести до своїх сюрреалістичних композицій упізнавані деталі галицьких ландшафтів. Ці композиції  можна було б умовно назвати «кінцем пейзажу», так як вони представляють той етап еволюції жанру, коли традиційна модель пейзажу як така є практично зруйнованою. Натомість образні та знакові якості краєвиду як світоглядної моделі, як типу зображення середовища відкривають нові горизонти в творенні образу часу.

                                                                                 Богдан Мисюга,

куратор виставки


 

« До списку статей


Увага! Коментарі модеруються до того, як вони будуть опубліковані на сайті.
Ми не гарантуємо термінів розгляду ваших коментарів. Ваш коментар може бути не розміщено, якщо він не відповідає вимогам сайту.

Автор:


Відгук:




У Львові

Прогноз погоди у Львові на 5 днів Курсы наличного обмена на сегодня


Фотогалерея «Львів старовинний»

Афіша кінотеатрів
IMAX

Афіша театрів
Львівський Національний Академічний театр опери та балету ім. Соломії Крушельницької
Львівський драматичний театр ім. Лесі Українки
Перший український театр для дітей та юнацтва
Театр ім. Марії Заньковецької - велика сцена
Театр ім. Марії Заньковецької - камерна сцена

Останні записи в блогах
« 1/5 »

Читати всі записи »

Мій обліковий запис
Логін (e-mail):
Пароль:
Забули пароль?

Не зареєстровані на сайті? Реєструйтесь і отримайте безкоштовну скриньку ВашеІм’я@lvivposter.com!

Також ви можете увійти за допомогою облікового запису іншої системи (виберіть сервіс, на якому розміщений ваш існуючий e-mail):

Соціальні сервіси

Поділіться корисною інформацією з друзями! Додайте цю сторінку в закладки або у вашу улюблену соціальну мережу:

Класс!

 

Продвижение сайта - WWA

створено "літом" :), 2010 року
© 2010-2013 Львівська афіша
Всі права захищені. При використанні матеріалів зворотня ссилка обов'язкова.